З давніх-давен українці вважали калину священною рослиною. Вони поетизували цей кущ, оспівували у піснях:
Гей, у лузі червона калина,
Гей, гей, похилилася;
Чогось наша славна Україна,
Гей, гей, засмутилася.
(Українська народна пісня)
Українська народна творчість - це історія життя українського народу. У піснях народ завжди прославляє свій рідний край, його чарівну природу. Кущ калини символізує духовний потяг до своєї землі, до свого народу:
Звелів (козак - С.Ф.) собі насипати
Високу могилу,
Звелів собі посадити
Червону калину.
- Будуть пташки прилітати,
Калиноньку їсти,
Будуть мені приносити
З України вісті!
(Українська народна пісня)
Здавна калина символізувала "свято Коляди, Різдва світу. Наруга над нею вкривала людину ганьбою так само, як убивство лелеки". На різдвяні свята до хати заносили "необмолочений пшеничний чи житній сніп, що спеціально зберігали від часу обжинків. Його ставили на найпочесніше у хаті місце - під образами. …прикрашений васильками і калиною різдвяний сніп - символ достатку, уособлення пам’яті про наших предків".
Із святом Успіння Пресвятої Богородиці (або першої Пречистої, 28 серпня) в Україні пов’язаний цікавий обряд - заготівля калини: "У кожній родині, де були дівчата на виданні, намагалися вдосталь наготувати калинових пучків. Усі знали: де під стріхою висить калина - туди можна засилати сватів. Тому, починаючи з Пречистої, дівчата постійно ходили в "похід по калину". Але найчастіше відбувалося це Успіння Божої матері.
Біля своєї оселі кожна юнка віддавала ненці калину, а та промовляла:
- Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою та чистою до вінця! А ти, калино, будь гожою на коровай, гільце, квітки весільні та хрестинні, на здоров’я людям, на добро нашому двору…".
Калина - символ краси та дівочої вроди. У калині, кажуть, материна любов і мудрість.
Важлива роль належить калині в різних обрядах, "зокрема в поховальних і весільних. Проводжаючи людину в останню путь, труну обвивали її цвітом або кетягами”.
Калиновим цвітом чи ягодами оздоблювали вільце молодої як "ствердження дівочої недоторканості, цнотливості" (Там само). Звернемо увагу на весільну пісню, в якій образ нареченої уособлюється з калиною:
Ой під лісом битая доріженька,
А серед степу рублена криниченька,
Коло криниці червона калинонька.
Ой туди їхав Юрасько з боярами,
Йому калина дорогу заступила.
Вийняв шабельку, став калину рубати,
Та стала йому калина промовляти:
- Ой не для тебе ця калина саджена,
Тільки для тебе Маруся наряджена.
(Українська народна пісня)
Обов’язковим учасником українського весілля був ритуальний коровай. Його прикрашали квітами, колоссям злакових рослин, гілками калини:
Підемо до річки калину ломати,
Коровай убирати…
(Українська народна пісня)
Цією церемонією розпочиналося одне з найважливіших передшлюбних дійств - дівич-вечір, вінкоплетени, молодечий вечір. Якщо весілля справляли навесні, хату прикрашали калиновим цвітом. Якщо весілля справляли восени, - червоними кетягами.
Народно-поетичний символ "ломати калину" належить також до старовинного російського весільного обряду під назвою "калинку ломати", який описано у Тлумачному словнику В.І. Даля: "На столі у молодих окіст та штоф вина, зіткнутий пучком калини з червоною стрічкою, молодих піднімають та пригощають, обходять будинки батьків нареченої, родичів, гостей, а повернувшись, дружка валить окіст та, розщепив калину, розносить вино".
Про калину складено безліч прислів’їв та приказок: "Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте"; "Дівчина - як у лузі калина"; "Гарна дівка, як у лузі калина" та ін.
Традиційно в українських селах обіч криниці висаджували калину. Вона не тільки прикрашає місце, а й оберігає воду від спеки. З ранньої весни на калині духмяніють білі квіти. Здалеку бачиш не кущ, а ніби дівочу голівку, запнуту біловяззю легенької хустинки:
А калина попросила
корали червоні.
У березі позичила
білої сорочки.
Щоб на неї задивлялись
хлопці-ясеночки.
(Д. Павличко)
